Нова поезія про війну

2022-07-21

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ

ДЕСЬ У КУТОЧКУ КІМНАТИ.

ЦЕ У МЕНІ ГІРКО ПЛАЧЕ,

ГОРЕМ ЗНЕСИЛЕНА МАТИ.

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ...

ТІЛЬКИ МЕНЕ НЕ ЖАЛIЙТЕ.

ЦЕ У МЕНІ ТИХО ПЛАЧУТЬ,

ВСІ ПОГВАЛТОВАНІ ДІТИ.

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ...

ПО ЗГАРИЩІ ХОДИТЬ БАБУСЯ...

ВОРОГ СПАЛИВ ЇЇ ХАТУ,

СЬОГОДНІ Я З НЕЮ ЛИШУСЯ.

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ

I ЗАКРИЧУ ДИКИМ ЗВІРОМ.

ВОЇН В МЕНІ ЗАРАЗ ПЛАЧЕ,

БО ПОБРАТИМ ЙОГО ЗГИНУВ.

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ...

ХЛІБ НА ПОЛЯХ ДОГОРАЄ...

ПІДЛО, РАКЕТАМИ З НЕБА

ВОРОГ ЖНИВА В НАС СПРАВЛЯЄ.

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ...

БО ВЖЕ НЕ СИЛА ТЕРПІТИ.

ЗЕМЛЮ З-ПІД НІГ ЗАБИРАЮТЬ,

КАЖУТЬ: НЕ ГІДНІ МИ ЖИТИ.

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ...

І ПОМОЛЮСЬ В ПОРОЖНЕЧІ.

ЗНАЮ, ЦЕ БОГ В МЕНІ ПЛАЧЕ

І ОБІЙМАЄ ЗА ПЛЕЧІ.

О. Пекун