Не дамо згасити свічу пам'яті !

2014-11-21

Щорічно у четверту суботу листопада Україна згадує жертв Голодомору. Заходи з нагоди 81-х роковин Голодомору були присвячені пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду, і пройшли під гаслом “Голодом вбивали нашу свободу. Не знищені 1933-го – непереможні сьогодні!”.

21 листопада у Корюківській центральній бібліотеці до Дня пам’яті жертв голодоморів була проведена година історичної правди «Мільйони вір зариті у чорнозем, мільйони щасть розвіяні у прах». Учні 8 класу гімназії мали змогу дізнатися про всі голодомори, які були в Україні: причини їх виникнення, колективізацію та супротив українства проти більшовиків. Лише у 1932-33 роках історики налічили 9 сотень повстань.

"18 листопада 1932 року – це день коли по суті вже почався спланований Голодомор. Це виражалося в прийнятті постанови Ради народних комісарів СРСР про запровадження так званого "режиму чорних дощок". Коли вже селяни не могли нічого дати державі, то держава, замість того щоб допомогти їм якось врятуватися від голодної смерті заносила їх в своєрідні штрафники. А це означало, що в них вилучалися всі, які тільки можливі продукти, які можна споживати", – зазначає історик Олександр Штоквиш. Доречі, у Корюківському районі до «чорних дощок» були занесені села Козилівка, Охрамієвичі, Олексіївка (нині мікрорайон Корюківки).

Особливе зацікавлення викликала розповідь про доброчинців, пошук яких іще в 2009 році започаткував Український інститут національної пам’яті в рамках Всеукраїнської акції "Людяність у нелюдяний час".

"Ті, хто серед хаосу, безкінечних смертей і страху, не злякалися, не втратили людської гідності й простягнули руку допомоги приреченим, були серед різних верств населення, – говорить один із упорядників списку, історик Володимир Тиліщак. – Це і вчителі, й лікарі, й священики".

У списку доброчинців є і наші земляки.

НАЗАРОВ Степан Федорович, 1893 р.н., селище Корюківка Чернігівської області

У 1931-1936 рр. очолював лісництво. У 1933 році врятував від голодної смерті сім’ю Ковтунів – Федора Никифоровича і Феодосію Андріївну та їхніх дітей: Івана (1923 р.н.), Василя (1926 р.н.), Павла (1928 р.н.), Ольгу (1932 р.н.) з села Велике Будище Полтавської області.

Сім’я Ковтунів втекла з охопленої голодом Полтавщини на Чернігівщину. Степан Федорович надав Ковтуну роботу у лісництві, посприяв у виділенні житла, допомагав продуктами. Сім’я Ковтунів змогла вижити, а всі їхні родичі, які залишились на Полтавщині, померли.

Свідчення Корнієвської (Назарової) Діни Степанівни.

ШТИХНО Йосиф Ігнатович, 1910 р. н., с. Наумівка Корюківського району Чернігівської області

Під час Голодомору був членом буксирної бригади. Проте, навіть виявивши у сільському дворі яму з зерном, Йосиф Штихно, ризикуючи бути викритим, не повідомляв про це бригаду. Завдяки його мужнім діям багато селян Червоної Буди, де проводилися пошуки продовольства, змогли врятувати свої останні запаси. Після голодних років Йосиф Штихно став для жителів Червоної Буди бажаним гостем, оскільки допоміг багатьом сім’ям вижити.

Свідчення Гончаренко Ольги Тимофіївни.

Наприкінці зустрічі присутнім презентували виставку-реквієм «Національна катастрофа України: ГОЛОДОМОР».

Гімназисти покидали цей захід враженими. Багато хто і після цього не може повірити, що таке відбувалося менше століття тому.